на панщини пшеницю жала

Ответ от Людмила Фатьянова[гуру]
Мне очень нравятся эти: Не русалонька блукає – То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна) , Що такеє робить. Так ворожка поробила, Щоб меньше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Козаченька молодого, Що торік покинув. Обіщався вернутися, Та, мабуть, і згинув! Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з\'їли, – Така його доля. Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав\'яже, Не на ліжко – в домовину Сиротою ляже! Така її доля… О боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька, Бо люде чужії її засміють. Чи винна голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? Сумує, воркує, білим світом нудить, Літає, шукає, дума – заблудив. Щаслива голубка: високо літає, Полине до бога – милого питать. Кого ж сиротина, кого запитає, І хто їй розкаже, і хто теє знає, Де милий ночує: чи в темному гаю, Чи в бистрім Дунаю коня напова, Чи, може, з другою, другую кохає, Її, чорнобриву, уже забува? Якби-то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла; Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б лягла. Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як бог нам дає: Воно жить не хоче, не хоче журиться. «Журись» , – каже думка, жалю завдає. О боже мій милий! така твоя воля, Таке її щастя, така її доля! Тарас Шевченко, Причинна (по-русски: сошедшая с ума)