остап вишня започаткував жанр

Ответ от Sergei khitushko[гуру]
Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і 1917 вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.
Перший надрукований твір Остапа Вишні — "Демократичні реформи Денікіна" — побачив світ за підписом "П. Грунський" у Кам'янці-Подільському в газеті "Народна воля" 2 листопада 1919.
В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети "Вісті ВУЦВК", розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в "Селянській правді" під фейлетоном "Чудака, їй-богу! ".
1934 гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товарища Постишева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований. Зміг повернутись до літературноі праці лише 1944. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі в письменницький кабінет у Києві. Він мусив своїми гуморесками спростовувати наклепи "націоналістів", нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти "буржуазних націоналістів" та насамперед УПА. Так у 1945—1946 з'явилась "Самостійна дірка" Остапа Вишні — голос гумориста з могили.
Першим твором, що знаменував повернення письменника до літературноі праці, стала "Зенітка". Звичайно, цей, другий і останній період творчості, був далеко не простим для Павла Михайловича. Можливо саме для того, щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але.. . сумного.
Остап Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань "Плуг" і "Гарт", в організаціі та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу "Червоний перець" (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників. Після війни Остап Вишня став членом редколегіі журналу "Перець" і активним його співпрацівником.
З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934—1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.
У 1955 був реабілітований судовими органами. Невдовзі, 28 вересня 1956 — смерть, що постійно чатувала на нього на півночі, наздогнала.
Творчість У своїй творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що "кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися". Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні.
Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.