план до твору просто олесь друг

Ответ от Ёаурон[гуру]
Драматичний етюд «По дорозі в казку» є одним із зразків української символістської драми, оскільки проблемно-тематичні площині автор вирішив максимально абстрактно. Персонажі не мають імен (Хлопчик, Дівчина, Перший з натовпу) , наскрізний є символіка (Казка - казкова овіяна мрією країна, світле майбутнє, добро, благо, червоні маки - покажчик до цієї мети, дорога - очищення) .
Тема твору є розробленої як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературах. Це взаємини героя, індивідуальності й натовпу, колективу, розбіжність між мрією і дійсністю, ідеалом і реальністю. Така ж тема стала предметом зображення у творах «Стара Изергиль» (Легенда про Данко) М. Горького, «Мойсей» І. Франка. Частково простежуються і ремінісценції з драмою Г. Метерлінка «Сліпі». Але О. Олесь по-новому вирішує проблему взаємодії героя і натовпу. Люди блукають по лісі, в якому немає нічого «рідного і знайомого", а герой прагне вивести їх із темряви.
По суті кажучи, страшний ліс є постійним місцем перебування натовпу, очевидно, осліпленого власним прагматизмом, лінощами, а в якійсь мірі, і побоюванням змін. Натовп каже Йому: «Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживемо» . У цьому вся сутність психології маси, яка думає тільки про своє життя в поточному часу, а не про майбутнє, яка не ставить собі за мету нічого, крім звичайного існування. І хоча герой вірить в Казку, прагнучи дійти туди сам і довести народ, він втрачає віру. Значить, що це тільки головному герою затісно в будинку, де «ніде і крил розправить» .
Якщо порівнювати драму О. Олеся з сюжетно схожим твором М. Горького («Легендою про Данко») , то відчувається набагато більш глибокий філософський рівень проблематики. Адже Данко веде народ у конкретну країну, він герой, який здатний до самопожертви заради мрії інших, і, хоча Данко помирає, ніхто йому не вдячний, тим не менш, натовп потрапляє в світле майбутнє, нехай і затоптавши в екстазі свого поводиря. В О. Олеся головний герой теж вмирає, убитий розчарованими, але лише Він бачить, що Казка існує, а натовп повертається назад, в ліс, на болото. Очевидно, маси просто не готові прийняти ту Казку, до якої їх веде герой. Отже, за О. Олесю, Казка не для всіх. І причина того, що юрба вибирає темний ліс, а не світлу Казку, усередині кожного з цього натовпу. До того часу, поки внутрішнє бажання кожного з маси не стане його особистим, поки кожен не вирішить для себе необхідність шляху до мрії, не стане таким, як Він, до тих пір жоден не потрапить в Казку.
В такому контексті, символічними, виникають і образи Дівчата і Хлопчика. Дівчина - це ніби символ нерішучості між мрією (яка все-таки примарна) і тим, що вже є, тобто дійсністю. Показово, що Дівчина, хоча і вступає в суперечку ідей з Ним, остаточно не розчаровується в існуванні Казки, в тому, що там буде краще. Хлопчик років десяти, який справді живе в Казці, є доказом того, що вона існує. Але найголовніше смислове навантаження цього образу полягає в тому, що для того, щоб потрапити в Казку, потрібно бути духовно чистим, відкритим до всього нового, як дитина, і вірити в свої сили, довіряти самому собі, чого не вистачило навіть Йому.
Можна припустити, що саме дорога до Казки є метою блукань, яка характеризує її як символ страждань, можливість очищення від темряви. Така сліпота натовпу (чи то уроджена, придбана чи) в умовах вічної пітьми, коли «В цьому лісі завжди ніч - вночі день» , є співзвучною до сліпоти в драмі Г. Метерлінка «Сліпі».
В етюді «По дорозі в Казку» відчутне прояв філософії двох світів - матеріального і духовного. І хоча духовний світ є вищим, найціннішим, перемагає матеріал, звідси і песимістичний фінал твору, адже в Казку не потрапив ніхто. Автор залишає відкритим питання, чи вдасться комусь із тих, хто пішов назад у пітьму, нехай хоч одним оком, але побачити цю Казку.